Ярокий вечір, як заскочив на закладки по Большій Васильківській. Місце було запрошливе, анаша лежала на поверхні, мов тоненький снігокатанка, що гріла мої душу та мозок. Її радості неможливо зіміряти, лише довіршувати. Цілий день чекав на цю хвилю, на цей кайф, коли мій організм знову схоплюватиме бурхливий танець з прекрасною МДМА.
Усе почалося, коли я дізнався про нову партію, яка з'явилася у нашому місті. Звістка про цю чудову речовину розлетілася швидше, ніж шмыгання твого дідька по вулиці. І ось, я вже добрався до останнього моменту: мій телефон дзвонить, іниціатором виклику є мій довірений шиз із прізвищем «Тріпер». Цей тупий сукин син вміє затрахати не на жарт!
— Ей, бруднюча, встиг биш сюди, забирай свою прописку та теревенько в машинку! — кричу я, бачачи, як він підкрадається до мене. У себе в кишені, він носить бабине серце, але молодець — робить свою справу!
Мій вірний піде на все, аби я почувався на правильній хвилі. Він підходить з похмурим виглядом, з перших слів видно, що його хтось може виллє.
— Чувак, я за тобою стежив, і підкоривши весь місцевий кафе «Табуретка», я рванувся сюди. У мене для тебе є крута покупка, на яку ти ніколи не відмовишся.
Мої очі закатилися, я знаю, що це буде знову чудове пригода. В моїй голові вже формується план, як ми з Тріпером влаштуємо охоту за пасхальними яйцями на кладовищі. Я знаю, це звучить макабрічно, але що справиш — життя наркомана не таке просте.
Слідуючого дня ми встигаємо всі підготуватися до охоти. Всі радісні, як діти з магазину з цукерками. Дехто готується на більш серйозному рівні, підтягуються і все таке. Ми виправдовуємось перед родиною, що на навчанні, але насправді знаходимося в іншому світі, і нам там кайфово!
Згідно плану, о 12 годині по обіді ми збираємося на кладовищі, де знаходиться наше таємне сховище. З кишень я достаю біле — героїн, щоб надати собі та членам команди більше енергії та витримки на охоту. Справжні наркомани знають, що героїн підносить тебе додому, а МДМА робить тебе власністю вечірки. Всі взяли чпокнутись, і тільки я ще позволяю собі одну пыряться, адже ніщо не заборонено.
Кладовище, на яке ми попадаємо, виглядає вражаюче. Старі та гіллясті дерева, під якими зненацька може виповзти зла душа. Це як незнайомці в твоїх звичних розмовах — ти навіть не помічаєш, як вона вже на тебе наступила. Ще одна пыряться, і вже маю перед собою пейзаж, який зазвучує красивими пастельними кольорами, коли скінчиться особлива священна мить, що відбувається на наших очах.
Охоту ми виконуємо, як справжні професіонали. Нам вдається знайти кілька пасхальних яєць, які ніхто не знайшов за десятиліття. Ми радіємо, як діти, отримуючи свої перші подарунки на свято.
Усе було добре, але, якщо чесно, я починаю підозрювати одного з наших членів команди. Ймовірно, хтось з них на измене. Мої думки мотаються, мов чумацький багажник, але я не готовий відчепити. Я підстриг свої довгі волосся, адже готую нову дозу МДМА, і кожен моє космічний стрижка дає мені енергію та силу.
Усі крадуться, як бандити, але я відчуваю, що це не останній поворот. Я підкрадаюся до потенційного ватажка нашої опозиції, і вимовляю ті слова, що зневірять або сповнять його довірою.
— Слухай, мій друг, я знаю, що ти на стороні світла, але я все-таки прошу вірити мені. Ми тримаємо всю нашу команду під контролем, як справжній дідусь в пансіонаті, та не дамо комусь зіпсувати нашу пригоду. Довіряй, але перевіряй.
Той погляд, що він на мене викинув, пройде в історію. Я бачу, що він згоден, але його шрами він не забуде. Однак це кешуй-ся!, ми все одно шмигаємо вперед. Нічогісінько не зупинить нас!
На другому плані знаходиться наша більшість — ми, що віримо, що наша операція вдасться, йдемо вперед і залишаємо позаду все підозри та страхи.
Героїн б'є, але МДМА робить моє тіло вічно молодим. Поєднання цих двох речовин фіксує мене на сторінці історії, де я — репера наркомана, що звивається в психоделічних танцях під свою музику.
Так, кайфувати від охоти за пасхальними яйцями на кладовищі може тільки здоровий наркоман. Відчуваєш, як кригає страх в твоєму серці, але він не знаходить виходу, бо тіло вже закручується в пастку насолоди. Все важить, але твій дух вільний.
Роздумуючи про вчинене, я зізнаюся, що наші кроки були дорогими. Але формальності, чи не так? Життя наркомана — це прожити на повну катушку, поки світ не повернеться з довгого сну.
Cвіт, дивись на нас! Ми наркомани репери, що пожираємо ночі та якнайгучніше скандуємо наші тексті — і це наша вічна доля. Її не змінити, не варто нам і шукати виправдання.
Ми випливаємо на світло, втікаємо від проблем нашого суспільства, але виростаємо дітьми нашої революції. Бо ми — воплоти змін та відмова від банального світу, де кожна мить каже тобі, що ти не можеш усе змінити. Але ми можемо і ми самі знаємо це.
Ми — репери наркомани, не зобов'язані нікому пояснювати наш світ. Ми пишемо свою музику, танцюємо на своїх закладках та шмыгаємо на своїх хвилях. І це дуже прекрасно!
А тепер, залунати з кайфу, і прощатися з тобою. Життя занадто коротке, щоб пропускати моменти, коли можна забути про все і відірватися на повну програму. Кажу це, не затримуючись — і втікаю у своє місце, де наша гордість репера наркомана переливається через краєвиди нашого хижого світу.
Всього тобі найкращого у твоєму польоті. Ми розуміємо одне одного, і це надає моїм словам сили та шкідливість. Смійся з нього, але не пішов усякий вагабунд, якого не варто взяти на серйозно. Ми всі дзвінко сміємось, але ніхто не розуміє, що наш сміх — це наша зброя, що звучить найгучніше в цій всій музиці.
Це ми, репери наркомани, не передаються перевіркам. Ми знаємо всі секрети, кожна наша закладка розповідає т
Алоха, чуваки! Ну вы знаете, я тут укурился гидрачем и решил поделиться своей историей про поиск клада в лесу.
Началось всё давным-давно...
Была мне срочно нужна закладка, ибо недогон был ощутимым. Я обыскивал весь город в поисках знакомых, которые бы могли подкинуть чего-нибудь крутого. Но ничего не выходило, и я уже начал паниковать.
«Черт, что делать?», — я думал про себя и потирал руки в предвкушении наркотического эйфории.
Вдруг мне вспомнилось о парне по кличке Малый, который славился тем, что всегда имел свежие закладки разных наркотиков. Но вот беда — связаться с ним было довольно сложно, он всегда прятался от всех.
Но, счастью вы не перевернуть, мне удалось раздобыть его номер, и я дал ему звонок. Он ответил, и я, не теряя ни секунды, спросил:
— Малый, братан, ты не подкинешь мне что-нибудь? Недержу уже!
Он озадаченно промолчал, а потом сказал, что у него есть пара закладок с МДМА, и я могу забрать их на следующий день. Мне хотелось сразу, но жиза такая, что приходится ждать.
Не могу сказать, что я был слишком послушным пацаном, поэтому я решил проверить весы у себя дома. Вдруг Малый решил меня обмануть и отрать дешевую замену.
Весы оказались на месте, и я был готов к приходу Малого. Наступило утро, и я с нетерпением ждал его на своей территории. И вот, он приехал на своей шпиганке, прокатился по двору и остановился возле меня.
Малый достал из кармана две пакетики с таблетками, и на моё счастье, все было по честному. Я оплатил ему за товар и сказал ему о своих намерениях — устроить себе кладовку в лесу.
| Так как у меня всегда была склонность к приключениям и адреналину, то закладку я решил сделать себе в самом глухом месте. Ночью, когда весь город спит и полиция отдыхает. |
| Я взял с собой друзей, и мы отправились в лес — место, где нашлись наши тайники еще в детстве. Там же мы и решили спрятать свой клад. Но это была не такая простая задача, как может показаться. |
| Соли в голове было довольно много, и мы приняли пачку МДМА, чтобы поддержать наши силы. Стоило только ослабнуть, и нас могли поймать... |
| Мы шли целую вечность, казалось, что лес бесконечен. Но нас не остановить — мы были жаждущие адреналина и наркотической отравы. По крайней мере, я точно знал, что так живо проживаю! |
| Наконец, мы нашли идеальное место для клада. Старое дерево со стороны дороги выглядело так, будто оно призвано защищать наши секреты от посторонних глаз. |
Немного о парадоксах нашей жизни...
И тут решила на нас напасть вся Эволюция. То есть, дерьмо случается — заползла подозрительная мразь прямо на место нашего клада. Это был парень, который просто гулял ночью по лесу и заступился под этим старым деревом.
Я замёрз от ужаса. Ведь мы ждали этого момента всю жизнь, а он просто случайно наткнулся на нашу тайну. Я не могу сказать почему, но с этим зеленоглазым типом что-то не так. Как будто он был призраком или чем-то подобным.
— Эй, парень, что ты здесь делаешь? — спросил я с тревогой в голосе.
— Ну ты что, я же просто прогуливаюсь. Чего сам в лесу делаешь, вроде не то место для развлекух?
Я растерялся, потому что никто не знал о нашем кладе, кроме нас с друзьями. Как он мог знать о старом дереве и нашей тайне?
В общем, парню не верили. Нехуй идти ночью в лес, не знаешь лишнего. Взяли его с собой и спросили, откуда он знает о таких местах. Он начал говорить что-то про паранормальные явления и проклятия, но мне это вообще не понятно было. Не моё такое.
Короче, очень много времени мы провели в лесу, пытаясь понять, что же всё-таки происходит. Но всё оказалось не так страшно, как казалось. Парень отпустил нас без всяких проблем.
Итоги нашей истории...
В итоге, мы успешно закопали наш клад под тем самым деревом. Пацаны были в восторге от приключения и новой порции закладки. Я был уверен, что мы выбрали самое безопасное место, и наркотики весьма надёжно спрятали.
Но теперь я знаю — в нашей жизни ничего не бывает просто так. У нас всегда будет доза соли, а значит, ждать новых приключений. Ведь наш мир полон загадок и опасностей, и мы готовы к ним!
